Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державної фінансової інспекції в м. Києві (далі - Інспекція) до театрально-концертного закладу культури «Київський академічний театр українського фольклору «Берегиня» (далі - Театр) про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року Інспекція звернулася до суду з позовом до Театру, в якому просила зобов'язати відповідача вчинити певні дії, зокрема виконати в повному обсязі пункти 6, 7 письмової вимоги Інспекції від 4 березня 2014 року № 26-04-14/2886 (далі - Вимога).

Позов мотивовано тим, що Вимога є законною, оскільки об'єкт контролю не забезпечив вжиття всіх заходів для усунення виявлених у ході ревізії порушень та в добровільному порядку не вжив заходів щодо відшкодування збитків.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Інспекція відповідно до підпункту 1.2.2.1 Плану контрольно-ревізійної роботи державної фінансової інспекції у м. Києві на IV квартал 2013 року провела ревізію фінансово-господарської діяльності Театру за період з 1 жовтня 2009 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами ревізії контролюючий орган склав акт від 11 лютого 2014 року № 04-30/263. Не погодившись із зазначеним актом, Театр надав заперечення від 20 лютого 2014 року № 4, які, у свою чергу, Інспекція не взяла до уваги.

У подальшому - 4 березня 2014 року - Інспекція прийняла Вимогу, відповідно до якої Театр було зобов'язано:

1. Опрацювати матеріали ревізії та розглянути питання щодо притягнення до відповідальності осіб, які допустили порушення;

2. Перерахувати до загального фонду бюджету м. Києва грошові кошти у сумі 2730 грн;

3. Відшкодувати збитки в сумі 5670 грн в порядку, визначеному частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844269/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1> (далі - ЦК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1>);

4. Відшкодувати збитки в сумі 1860 грн в порядку, визначеному частиною першою статті 1166 ЦК, та повернути вказані кошти до Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

5. Відшкодувати збитки в сумі 300 грн в порядку, визначеному частиною першою статті 1166 ЦК, та повернути їх до бюджету м. Києва;

6. Відшкодувати збитки в сумі 204 310 грн в порядку, визначеному частиною першою статті 1166 ЦК, та повернути їх до бюджету м. Києва;

7. Відшкодувати збитки в сумі 3420 грн в порядку, визначеному частиною першою статті 1166 ЦК, та повернути їх до бюджету м. Києва;

8. Перерахувати до загального фонду бюджету м. Києва грошові кошти в сумі 30 000 грн;

9. Відшкодувати збитки в сумі 4350 грн в порядку, визначеному частиною першою статті 1166 ЦК.

У Вимозі Інспекція зазначила про необхідність надання Театром інформації про вжиті заходи на виконання вимог разом з копіями завірених первинних, розпорядчих та інших документів, що засвідчують виконання вказаних вимог до 4 квітня 2014 року.

3 квітня 2014 року Театр надіслав на адресу Інспекції лист № 22, яким надав інформацію щодо виконання Вимоги, проте, проаналізувавши цей лист, Інспекція дійшла висновку, що Вимогу виконано не в повному обсязі, зокрема не виконано пункти 6, 7.

З метою зобов'язання Театру виконати пункти 6, 7 Вимоги Інспекція звернулася з відповідним позовом до суду.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 16 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2014 року, позовні вимоги Інспекції задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 20 січня 2015 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував і прийняв нове - про відмову у задоволенні позову.

Ухвалюючи вказане судове рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що вимога органу державного контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування заявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.

Не погоджуючись із постановою касаційного суду, Інспекція звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України положень пункту 10 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XIІ).

На обґрунтування заяви додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2014 року (№ К/800/27625/13), яка, на її думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував норми матеріального права, а саме Закон № 2939-ХІІ.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цих норм матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

За змістом пунктів 1, 7, 10 статті 10 Закону № 2939-XII <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_47/ed_2014_12_28/pravo1/T293900.html?pravo=1> органу державного фінансового контролю надається право перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави з позовом про стягнення таких збитків, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому, є обов'язковою до виконання. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю про стягнення таких збитків, правильність обчислення їх розміру перевіряє суд, який розглядає цей позов.

Враховуючи те, що Інспекція пред'явила позовну вимогу, яка не містить визначення конкретних осіб, до яких вимога має бути заявлена, немає посилань на конкретні дії, які мають бути здійснені, тобто обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня та 13 травня 2014 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14 відповідно).

Ураховуючи наведене, а також те, що рішення касаційного суду у цій справі відповідає наведеним вимогам законодавства, у задоволенні заяви Інспекції слід відмовити.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної фінансової інспекції в м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький